Свята та пам'ятні дати України в січні 2023 року
Свята та пам'ятні дати України в січні 2023 року
1 січня - Новий рік. Пресвятої Богородиці Діви Марії
5 січня - надвечір'я Богоявлення.
6 січня - Святе Богоявлення Господнє. Йордан (Водохреще), Хрещення Ісуса Христа
6 січня українці святкують Водохреща або Йордан
(19 січня за старим календарем). Першим прийняв хрещення Ісус Христос і освятив собою Йордан. Коли вийшов на берег – з небес почувся голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба.
В річці Йордан Іван Хреститель охрестив народ, таким чином закликав усіх покаятись і очистити душу від гріхів.
За день до Водохреща, 5 січня, християни постять і відзначають Водохресний вечір, в народі його називають другим Святвечором. В цей вечір, як і у Святвечір, готують 12 пісних страв, збираються усією сім'єю та щедрують.
Основною традицією свята є освячення води. В день Хрещення Ісуса Христа у всіх церквах святять воду. Говорять, що ця освячена вода має цілющі властивості, тому християни набирають свячену воду, яку вдома усі п'ють та кроплять свої домівки. Цю воду зберігають впродовж року, вона не псується і ніколи не має неприємного запаху,як звичайна вода, що стоїть закритою.
Ісус Христос охрестився
У річці Йордані,
Він крокує нині світом
У славі і шані.
Дай, Боже, вам і нам,
Місту і селу,
І кожному двору
Як нині, так в рік,
І від року в рік,
І на цілий вік
Щастя і достатку,
Щоб не було упадку
В хаті і стайні,
І в нашій родині!
Дай Боже, щедрий вечір!
Слава Україні!
Святвечір за старим календарем.
Дід-дідух на теплий дух!
Українці шанобливо ставились до природи і не зрізали ялинку на свята заради кількаденних розваг. Саме тому вони на почесне місце в домі ставили дідух, а долівку застеляли соломою.
Українці, які тисячоліттями були тісно пов'язані із землею і аграрним циклом, прив'язані до рідної землі, шанували і те, що ця земля родить. Зауважте - не що росте на землі, а що землиця родить. Бо для наших предків земля була Великою Матір'ю, яка всіх годує.
Від погоди і врожаю залежав добробут родини і процвітання роду. Власне, тому в період різдвяно-новорічних свят у домі ставити сплетеного із колосся пшениці, жита або вівса дідуха.
Дідух - дід, старійшина роду, найповажаніший символ багатодітної родини. Відповідно, солома - баба, яка вистеляє долівку і зігріває хату своїм теплом.
Дідуха ще називають колядником, королем, снопом-раєм, колядою. Для наших предків це була не просто прикраса, а пожертва богам і подяка за добрий врожай. Ось чому дідух — символ урожаю, добробуту, багатства, безсмертного предка, зачинателя роду, духовного життя українців, оберега роду.
Дідуха робили з першого зажинкового чи останнього обжинкового снопа. Задовго до зими, українці залишали на полі так звану велесову бороду - нескошений сніп,
Потім з нього робили дідуха, прикрашали засушеними квітами, горішками, монетками і кетягами калини, а на Святвечір вносили до хати.
Дідух стояв на чільному місці (на покуті) аж до Йордану або Водохреща, після чого його спалювали. Наступного року виплітали новий. Спалення дідуха символізувало, що душам померлих вже час повертатися на небо.
Саме в час перебування дідуха в оселі мають зійтися всі душі родичів, щоб разом повечеряти. Тому на Багату кутю для покійників клали біля Дідуха ложки, де начебто мають перебувати душі пращурів. На ніч поруч ставили й коливо (виготовлену з меду й приправлену кутею страву). Так мало тривати доти, допоки сніп перебуває в оселі.
Із запровадженням християнства дідухові надали трішки іншого значення. Ісус Христос народився у яскині (печері) і Новонародженого поклали в стаєнку, де було сіно.
Адже там тримали тварин. Поєднання цих двох символів примирило язичницькі та християнські символи.
Для чого нам Різдво?
Для багатьох людей в цілому світі різдвяні й новорічні свята — це час, який вони проводять разом з сім’єю і друзями, у колі близьких по духу людей. Так, це справді родинне свято, яке пахне ялинкою, мандаринками, смачними стравами. Та це лише зовнішні атрибути. Часто за ними не залишається нічого для душевного наповнення, для внутрішніх переживань. А ще частіше люди навіть не замислюються, для чого у календарі існує Різдво. Християни у різних куточках світу вважають Різдво часом, коли можна роздумувати про народження Ісуса Христа і про те, яку роль він відіграв у спасінні людства. Якщо ж хтось не вважає Ісуса Христа визначною для себе особою, то і день народження цієї Особи не відіграватиме жодної ролі в житті цієї людини. Різдво стане лише додатковими вихідними днями та можливістю наїстися і відіспатися.
З народженням Спасителя зникла стіна, що розділяла Бога і людей. Прийшов Іскупитель - і небо знову відкрилося для людини. Син Божий став сином людським, і тепер для всіх людей відкрилася можливість стати Божими дітьми по благодаті. Так вчить нас святитель Іриней Ліонський. Зустріч ця відбувається в нашому серці. Заради цієї зустрічі прийшов Господь на землю, став людиною і прожив людське життя: народився у вертепі Вифлеємському, втікав до Єгипту, повернувся до Назарету, виховувався в домі теслі, охрестився, вийшов на проповідь, ходив по Галилеї, Самарії та Іудеї, проповідуючи Царство Небесне і зцілюючи хвороби людські, перетерпів страждання і хресну смерть, воскрес з мертвих і вознісся на небо. Все це — задля того, щоб відбулася таємнича Зустріч, щоб зруйнувалася перепона між людиною і Богом, поставлена людським гріхом. Стіна зруйнована, і меч херувимський, що закривав вхід до раю, відступає; врата раю відкриваються, і людина повертається до дерева життя, від котрого живиться Небесним Хлібом. Мир з Богом був порушений гріхом, і відновлення миру могло бути досягнутим лише через звільнення людей від гріха.
Гріх зробив нас недостойними Божого миру, як духовного спокою, тому що в наслідок гріха ми стали винними перед Богом і неспроможними приймати і засвоювати той мир, який дає нам Бог. Оскільки гріх за своєю суттю є протиріччям миру і всякому благополуччю, світ цей повинна врятувати божественна Любов. У свято Різдва важливими є не частування та мирські приготування, скільки глибоке розуміння цього дня для спасіння людства. У Різдві Христовому Син Божий у Своїй Особі з’єднав дві природи: Божественну і людську. Син Божий, будучи Богом, став істинною людиною, у всьому до нас подібною, крім гріха. Христос жив серед людей і помер на хресті, але воскрес і вознісся на небо. І після вознесіння на небо він не відлучається від людства, а перебуває з ним. А тому і Різдво Христове – не разова подія, і навіть не історична віха на скрижалях минулого. Це – скоріше не подія, а ідея.
Саме тому вважають правильно вітатись «Христос рождається», бо Він рождається щороку у серці кожного праведного християнина. Значення Різдва полягає в любові, світлі і благоволінні, а благовоління — це всепрощення, бажання добра усім і кожному, це повне самозабуття і любов, яка охоплює все людство. Бог, сутність Якого залишається незбагненною, відкривається нам як безмежна, вічна, всеохоплююча любов. Люди, які через гріх втратили можливість спілкуватися з Богом, не хотіли іти до Нього, шукати Його, наближатися до Нього. Тоді сам Бог, виявив безмежне смирення та самоприниження: прийшов у наш світ, став Богочоловіком. Син Божий став водночас Сином людським. З року в рік це свято набуває усе більш комерційного духу. Як і на Заході, для вітчизняних підприємців і оптових та роздрібних торговців різдвяні свята — чи не найвигідніший період, коли можна заробити гарні гроші. Різдвяні прикраси виставляють напоказ на вітринах магазинів.
Навіть тих, хто не бачить нічого поганого в такому відвертому комерційному дусі, може непокоїти ще одна тривожна особливість цих свят. Ідеться про зловживання алкоголем, що призводить до різних негативних наслідків. Пригадаймо собі чудову книгу, на якій виросло не одне покоління книголюбів. Події повісті Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня в прозі» відбуваються у Святвечір — тієї найдивовижнішої ночі, єдиної на рік, коли здійснюються всі мрії й бажання, стають реальними найфантастичніші речі. «Це радісні дні — дні милосердя, доброти, всепрощення. Це єдині дні в усьому календарі, коли люди ніби за мовчазною згодою, добровільно розкривають одне одному серце і вбачають у своїх ближніх, — навіть бідних і знедолених, — таких самих людей, як вони самі», — так писав Чарльз Діккенс про ці дні. Як відомо, Різдво — це велике свято, торжество світла і добра, день очищення душі від усякого зла. Наше життя досить прозаїчне, та, виявляється, і в ньому є місце диву.
Саме такому, яке сталося з головним героєм повісті — Скруджем.
Він зумів переглянути своє життя і зрозуміти речі, на які раніше не звертав уваги. У цьому йому допоміг дух колишнього компаньйона Марлі, Духи Минулого, Теперішнього і Майбутнього. Виявляється, що людина сама кує собі ланцюги, за які потім доводиться розплачуватися. Що це за ланцюги? Жадібність, жорстокість, байдужість, черствість, які призводять до відчуження від людей, самотності. Видовище власної смерті й те, що за ним ніхто не шкодував, перелякало і сприяло його духовному переродженню. Різдвяна історія Ч.
Діккенса схожа на казку зі щасливим кінцем. Як і кожна казка, вона має свій підтекст. Письменник нагадує людям, що часто у своїх нещастях винні вони самі, у їхніх руках можливість змінити життя на краще, жити у мирі та злагоді, бути добрими і милосердними. Потрібно хоча б іноді аналізувати свої вчинки, і тоді стануть зрозумілими помилки, які треба виправляти завжди вчасно. Так думав письменник, який прагнув бачити всіх людей щасливими. Його мрії були ілюзорними, та все ж він змушував людей замислитися над власним життям. І за це йому велике спасибі.
13-14 січня - Старий-новий рік (Маланки і Василя).
Свято Маланки
Протягом кількох днів Старого-нового року, напередодні Щедрого вечора, а точніше – з 13 на 14 січня – молодь святкує Маланку, а наступного дня – свято Василія. Меланка-Вода приходить на щедрий вечір разом із Василем-Місяцем сповістити господарів про наступні торжества та справити гостини, які в народі так і називають — гостини Меланки. На Буковині Маланку ще називають «Переберія». Це свято найкраще прижилось саме у Чернівцях і ближніх селах та подекуди і в сусідніх областях. В деяких селах Вінниччини у цей день готують традиційну святкову страву кров'янку, яку ще називають «маланкою». Також випікають спеціальні хліби «Маланку» та «Василя». На Тернопіллі Маланку під назвою Маланія проводять щорічно в селі Горошова Борщівського району та інших селах над Дністром.
Звідси й співанка про Маланку-подністрянку. На свято Маланки молодь (у масках або без них) усю ніч щедрує, ходить із «козою», водить переодягненого на Маланку парубка. Традиційні персонажі — «баба» Маланка та «дід» Василь. У давнину святкове переодягання виконувало важливі релігійно-магічні функції, але з часом цей звичай перетворився на веселу розвагу, маскарад. Ось уже кілька років поспіль у Чернівцях, на площі Філармонії, влаштовують фестиваль Маланок. Це атракційно і весело. Молодь навмисно одягає на себе гламурні шати, чіпає уніформи і маски, розважає публіку дотепними сценками з життя політиків, зображає ведмедів із крилами. Фестиваль Маланок в Чернівцях – це унікальне дійство, на якому представлена українська, бессарабська, гуцульська, молдавська, румунська маланка, традиції яких збережені на Буковині. Найбільше охочих подивитись на Маланку в так званих природних умовах збирається щороку 14 січня у мальовничому буковинському селі Вашківці за сорок кілометрів на схід від Чернівців.
Особливо яскраво цей давній ритуал проходить у селі Красноїльськ Сторожинецького району Чернівецької області та сусідніх Чудеї, Їживцях, Нижніх Петрівцях. Хлопці збираються у громади і за кілька тижнів перед святом розподіляють ролі. Так, на роль «цариць» («regine») намагаються підібрати гарного парубка (іноді підлітка) з тонкими рисами обличчя, роль «ведмедя» («ursul») доручають найсильнішому, «циганів», «жидів», «лікарів» вибирають з найвеселіших парубків, які люблять жарти і вміють повеселити людей. Керує цим процесом найавторитетніший парубок, ватажок — «калфа» («calfa»). Крилатий ведмідь або урсул – дуже поширений образ буковинської Маланки. При виготовленні костюмів крилатих «ведмедів», котрі характерні тільки для Красноїльська, використовують скручену в перевесла суху вівсяну солому. На голову урсулам прилаштовують шапки-кумчи, а поверх одягу рясно прикрашають коралями-пацьорками. Морда ведмедя — з липового дерева, обклеєна картоном чи овечою шкірою, в отвори для очей вставляють ліхтарі з червоним світлом. Урсул розігрує сценку «вмирання», над яким витанцьовує циган і повертає його до життя. «Царі» та «цариці» («regii si reginele») одягнуті в національні румунські костюми.
Царі — в білих штанах, сорочках, обшитих візерунками, прикрашених кептариках. «Цариці» вдягають спідниці-«горбатки» (румунською «fote»), розшиті золотистими і сріблястими орнаментами, вишивані сорочки, кептарики. На головах у них корони зі вставленими іконками, прикрашені намистом та дзеркалами. І царі, і цариці тримають у руках мечі.
За давньою традицією, новорічні обходи маланкарів, як і різдвяних колядників, відбуваються із настанням темряви, після заходу сонця, тобто в той час, коли, за повір’ями, розперізувалася всяка нечиста сила. Раніше в цю святкову ніч люди сиділи по хатах, побоюючись виходити надвір. Випадкова зустріч з рядженими не обіцяла нічого доброго. Якщо на їх шляху траплявся перехожий, його могли кинуту в сніг.
Жінок і дівчат, яких зустрічали дорогою, намагалися облити водою, вимазати їм обличчя сажею чи попелом (давні символи багатства та родючості). Кульмінація карнавального дійства припадає на день 14 січня і завершується спільним частуванням.
14 січня - водіння Кози.
Де коза ходить…
Споконвіків коза в українців – символ добробуту та достатку. Невелика і невибаглива тварина, яка дає м’ясо, цілюще молоко і тепле хутро. Коза – один із найстаріших тотемів нашого народу. Це доводить давній звичай «водити козу», що зберігся до нашого часу. Попри козячу брикливість, для українців ця тваринка завжди була символом добробуту та сподівань на краще. Предки залишили нам сотні прислів’їв та казок про “рогату”. Де коза рогом, там жито стогом.
Де коза хвостом, там жито кустом. Де коза ходить, там жито родить. Дере коза лозу, а вовк козу, а вовка мужик, а мужика пан, а пана юриста, а юристу чортів триста. Коза з вовком судилася та й ратичок лишилася. 14 січня, на Старий Новий рік, група хлопців перевдягається у костюми Цигана, Вовка, Знахаря і на кожному подвір’ї у селі розігрує коротку сценку: Козу забивають, потім господар дає викуп, і Знахар тварину зцілює. Це відгомін дохристиянського обряду вмирання та відновлення природи — свого роду ритуал жертвоприношення. «Козу водять» досі по всій території України та у Південній Білорусі. Вважають, що господаря, до якого прийшла Коза, чекає достаток і багатство.
Гурт парубків ходить по хатах із восьмикутною зіркою-провісницею або ж із символічною семикутною зіркою. Роль кози виконує малий хлопець, одягнутий у вивернутий кожух з прилаштованими рогами. Цей хлопець у руках носить вирізану з дерева (липи) і оббиту козячою шкірою маску. Голова кози може мати рухому нижню щелепу з бородою, що клацає під час вистави і наче «говорить» . Чому коза – добра і дотепна, а козел – поганий та недолугий? Церква вважала козла, або цапа нечистою твариною. До наших часів дійшло міфологічне оповідання про створення людини: «Як творив Бог людину за своїм образом і подобою, то Диявол дуже заздрив. Захотів Нечистий й собі когось створити, то зробив цапа: скільки не дмухав на козла, а той все не оживав. Тоді Бог дмухнув на цапа, той ожив і побіг. Було вірування, що чорти їздять верхи на цапах. Тому у конюшні українці тримали козлика, щоб нечиста сила не чіпала коней.
Оскільки наш народ козу шанував, то остаточно не очорняв образу її «кавалера». Натомість козел став символом недолугості та об’єктом насмішок: «Нема з тебе толку, як із козла молока», «Поставили козла город стерегти», «Не буде з цапа вовни», «Послухав цапа – і сам у барани попав». На козла завжди можна перекласти провину, зробивши з нього «цапа-відбувайла». «Цей вислів пішов від дуже давнього явища - «офірного цапа». Якщо люди нагрішили, то можна принести цапа в жертву Богові, і усі провини будуть прощені. Зрештою, у європейській традиції чорного цапа завжди прирівнювали до чорта, адже мав він ратиці й ріжки.
Коза-дереза – популярний герой українських народних казок та повчальних історій для дітей. Про козу складено багато віршиків. А віднедавна в Україні виходить чудовий саморобний театральний журнал «Коза» і його дитячий примірник «Шалені козюльки».
19 січня - Йордан (Водохреще), Богоявлення за старим календарем.
22 січня - День Соборності України.
День Соборності України — історія
22 січня 1918 року на IV універсалі Центральною Радою було проголошено, що Україна стала незалежною державою. Рівно через рік (22 січня 1919 року) було підписано Акт злуки Української Народної Республіки (УНР) та Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Тобто за документом ці дві частини об'єднувалися в одну, щоб створити єдину державу. Назвали його просто "Акт Злуки".
На жаль, довгоочікуваного об'єднання так і не відбулося. Однак ця подія мала надзвичайний вплив на подальшу політичну ситуацію. Так, напередодні річниці 1990 року між Львовов і Києвом було створено "живий ланцюг" з мільйонів людей, які трималися за руки. Ця акція стала підтвердженням єдності та стійкості українського народу. Вона вважається однією з найбільших у світовій історії.
1999 року президент України Леонід Кучма підписав наказ про створення державного свята — Дня Соборності України — 22 січня.
Що таке соборність? Це духовне єднання всіх територій, які історично належали українському народові, єдність і цілісність загальної території України, недоторканність її кордонів. Також соборність означає, що Україна має свою єдину національну державу, яку створює сам народ як вільну, суверенну, демократичну, правову й соціальну.
Як заведено святкувати в Україні День Соборності
Перше офіційне святкування відбулося в місті Хуст (Закарпаття) 1939 року. На той час місто було столицею Карпатської України (автономної одиниці в складі Чехословаччини). Тоді на центральній площі зібралося близько 30 тисяч людей, які тримали в руках синьо-жовті прапори, вшановуючи 20-річчя соборності.
У вересні 1939 року Радянський Союз та Третій Рейх напали на Польщу. До складу УРСР відійшли землі Східної Галичини та Західної Волині (пакт Молотова-Рібентропа). Так відбулося часткове воз'єднання етнічних українців, однак боротьба за справжню незалежність тривала.
30 червня 1941 року у Львові ОУН (Організація українських націоналістів) під проводом Степана Бандери оголосила Акт відновлення Української Держави. Однак поява нової держави на політичній карті світу не входила до планів Адольфа Гітлера, тому через 10 днів після проголошення українські націоналісти були заарештовані, а документ — ліквідовано.
Після закінчення Другої світової війни на українських землях була поновлена радянська влада. Комуністична партія намагалася придушити прояви самостійсності українського народу, тому про події 22 січня 1919 року заборонили згадувати.
Свято почали святкувати щороку. Хоча офіційно воно було створене 1999, але й до цього в багатьох містах України люди виходили на центральні площі і святкували. Традиція створення "живих ланцюгів" почала відроджуватися від 2000 року. А від 2008 таку акцію щорічно проводили в Києві на мості Патона.
25 січня - іменини Тетяни.
29 січня - День пам'яті героїв Крут.
29 січня - День пам'яті героїв Крут
Указ Президента України про «День пам’яті Героїв Крут» № 15 /07, який відзначають щороку 29- го січня, був підписаний 15-го січня 2007-го року.
Залізнична станція Крути поблизу селища Крути та села Пам'ятне знаходиться за 130 кілометрів на північний схід від Києва та 18 км на схід від Ніжина.
Бій тривав понад 5 годин. У бою під Крутами оборонці української державності призупинили наступ противника і здійснили організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Російське радянське військо втратило боєздатність на чотири дні.
Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність.
Сучасників особливо вразило поховання 27 юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків і були ними страчені.
На похороні в Києві біля Аскольдової могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам'яті тридцяти».
* * *
На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців.
Славних, молодих...
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука? —
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка...
На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.
Павло ТИЧИНА, 1918р.
