Леся Українка – геніальна донька українського народу
До митців, що пережили свій час і їхні твори збагатили скарбницю духовної культури, належить Леся Українка. Ім'я поетеси овіяне особливою всенародною любов'ю. Це була людина виняткової мужності і принциповості, духовної краси і мистецького обдарування. Великий поет України і жінка з трагічною долею, вона ввійшла в свідомість поколінь як символ незламності і боротьби.
За вікном зима. Ось у таку пору, 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському народилася Леся Українка (Лариса Петрівна Косач). Зростала в інтелігентній сім'ї, яка мала волелюбні традиції.
Леся змалку була незвичайною дитиною. Вона вигадувала такі ігри, від яких ходором ходив увесь дім. У 4 роки вона вже зовсім вправно читала.
Леся жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки. Не бігала з ровесниками гучними коридорами. Вчителями її були батько і мати, книги і життя.
Йшов час, жорстокий час по відношенню до неї. Від хвороби її відволікали хвилини поетичного натхнення, книги і природа. Коли дівчинці було 13 років, в неї назбиралося вже кілька віршів, і мати, порадившись із дочкою, добирає їй псевдонім Українка.
Лесина хвороба - туберкульоз кісток - прогресувала. Лікарі порадили поїхати на лікування до моря. Коли поетеса побачила море вперше, була приголомшена таким видовищем. Тут народився цикл ліричних віршів «Подорож до моря ». Але де б не була поетеса, завжди тужила за рідним краєм, у думках її зринав образ України.
До тебе, Україно, наша бездольна мати,
Струна моя перша озветься, І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється.
Не дивлячись на тяжку долю (витримала кілька операцій, доводилося ходити в гіпсі. Зі спеціальним апаратом, на милицях, що завдавало нестерпних мук), Леся прагнула активної участі у громадському житті. Проявила інтерес до різних галузей знань, знала багато мов, робила чисельні переклади. Великою пристрастю віяло від її поезії.
Геть, думи, ви хмари осінні!
Тож тепер весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!
На дорозі свого нелегкого життя Леся Українка зустрічала у липні 1897 року в Криму( куди приїхала на лікування) надзвичайну людину - Сергія Мержинського - людину освічену, ніжну. Дружба з Мержинським принесла їй оптимізм, але одночасно і відчай, бо бачила, що її хворого друга чекає трагічний кінець.
Останні 10 років свого життя Леся Українка жила в Україні наїздами. Більше - на Кавказі, а Криму, Італії, Єгипті. Вологий клімат Колодязного, Зеленого Гаю, Києва, де вона перебувала короткий час, шкодили її здоров'ю, з кожним роком сили падали. Проте, незважаючи ні на що, була напружена письменницька праця - поетична творчість, переклади, випробування себе в різних жанрах...
1 серпня 1913 року в м. Сурамі (Грузія) спинилося гаряче серце Лесі Українки. Вічність ще більше висвітила велич геніальної доньки України.
